24 лютого 2022 року розпочалася повномасштабна війна росії проти України. Ця війна застала кожного по-своєму, але об’єднала всіх у спільному бажанні – перемоги України. Кожний громадянин уже в перші місяці агресії (довжиною у ціле життя!) опинився на тій частині лінії фронту, де здатен здобувати і перемагати. Важка праця – це вулиця з двостороннім рухом: ти отримуєш назад рівно стільки, скільки у справу вклав. Учителям постало завдання трансформувати механізм дій закладу в умовах війни…
“Все, все ми віддаємо тобі, Батьківщино…Все! Навіть наші серця”…
Чи думали вчителі й учні, цитуючи ці натхненні слова із роману Олеся Гончара, що і на їх долю випаде випробування із усіма його страхітливими, тяжкими, понад людські сили іспитами на професіоналізм і фахову досконалість в умовах війни? Звичайно, ні. Але день 24-го лютого 2022 року вніс свої корективи. Здригнулася земля, запалали руїни, заридала Україна. Проте лють і ненависть до ворога, що вдерся у простір мирного життя і зруйнував його, продиктували найпалкіші із гасел: “Єднаймося! Разом ми сильні! Віримо в перемогу!” Освітяни 196-ої ні на один день не втрачали зв’язок одне з одним; підтримували зв’язок з учнями, з класами, навіть коли було призупинено освітній процес. І педагоги, і учні опинилися в умовах, які ніхто не міг передбачити. Більше того, дехто із учителів та учнів перебували у місцевостях, окупованих ворогами… Але 196-та жила і діяла!
З перших днів війни наша школа стала опорним пунктом для мешканців навколишніх будинків. У шкільному укритті люди знаходили безпечний прихисток під час повітряних тривог, а колектив школи робив усе можливе, щоб підтримати громаду. Незважаючи на обстріли, в їдальні щодня готували гарячі обіди для тих, хто потребував допомоги. Адміністрація, вчителі, технічний персонал та небайдужі волонтери об’єднали свої зусилля, щоб забезпечити тепло, їжу та підтримку всім, хто цього потребував. Наша школа вистояла разом із громадою та продовжує працювати заради майбутнього.
