Мабуть важко уявити більш страшний час, аніж голодна агонія 1921-1922рр.; 1932-1933рр.; 1947р. через життя мільйонів українців та народів різних національностей, які жили будь-коли в Україні, пройшов Жовтий Князь Тьми – смертельний голод.
Голодна смерть, напевно, найстрашніша.
Вона повільна, довга і тяжка,
Жахлива і пекельна, найлютіша,
Бо зводить з розуму й така тривка…
А це ж було… І ніде правди діти,
Що заподіяли цю смерть більшовики.
Дорослі мерли, старики і діти —
Це геноцид кривавої руки.
Щоб наш народ нескорений здолати,
Що прагнув волі і в борні стояв.
Його рішили в чорнозем загнати,
Щоб голову вже більше не підняв.
Вмирали сім’ї, вимирали села…
Бо все забрали, що народ зростив.
Статистика доволі невесела…
Мільйони більшовицький кат згубив.
А ті, хто вижив, будуть пам’ятати,
Як голодом морили чесний люд.
Бо ж пам’ять у народу не забрати…
Й не знищити, не змити, наче бруд.
Вона передалась нам генетично,
Й живе у нас завжди з маленьких літ.
І буде жити в Україні вічно,
То ж хай про це почує цілий світ!
Учні 1-11 класів спеціалізованої школи № 196 виготовили листочки пам’яті і скорботи та голубки, на яких написали листи у минуле і листи у майбутнє. Ці листочки з гаслами 22 листопада 2015 року учні розвісили на Дереві Пам’яті. Це дерево щорічно з’являється у фойє школи. На дереві немає чорних кольорів, хоча воно і поминальне. Барвисті стрічки засвідчують: «Життя продовжується! Людству – Майбутнє! Голоду і бідам – НІ!». 20 листопада біля Дерева Пам’яті було запалено поминальні свічки, а на школі було приспущено державний прапор і чорно-сумно розвівалася на холодному осінньому вітрі чорна стрічка, як чорна доля тих, кого затягла у безвість бездна Голодного року.
